Сьогодні в селі Мартинівка діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яка була введена в дію у новозбудованому приміщенні 31 серпня 1975 року. Саме приміщення навчального закладу нетипове: в кінці 60-х років минулого століття тодішній директор місцевого заводу Похилюк Микола Фомич (керував заводом 18 років) розпочав будівництво гуртожитку для працівників підприємства, бо була в цьому велика потреба. Однак у 1967 році під час операції він помер. Новий директор заводу Росохатий Іван Єфремович був абсолютно байдужий до розвитку інфраструктури підприємства, тому розпочате будівництво гуртожитку було законсервоване і пробуло без даху майже 7 років. У 1971 році директором заводу призначається енергійний інженер Заторський Адам Францович, який розпочав реконструкцію підприємства, розширення його потужностей. Для цього потрібні були молоді кадри. Однак, прибуваючи в село на ознайомлення з умовами життя та роботи, дізнаючись, що тут немає середньої школи, чимало з них відмовлялись влаштовуватися на завод. З цих та інших причин Адам Францович вирішує збудувати школу на стінах розпочатого гуртожитку. При активній підтримці тодішнього директора – керуючого Вінницьким спиртотрестом Бірзника Володимира Адольфовича вдається затвердити технічну документацію у Держбуді та при фінансуванні з Укрспирту в 1974 році Вінницький трест «Подільськремтрест» розпочав будівництво школи, яке було завершене у серпні 1975 року . Це стало можливим завдяки участі у будівництві широкого кола працівників спиртзаводу, жителів Мартинівки та навколишніх сіл. Приміщення школи розраховане на 320 місць, обладнано 17 навчальних кабінетів, харчоблок з 90 посадочними місцями. Шкільні майстерні добудовувалися, бо не були внесені у проект, який, між іншим, не був підписаний тодішнім заввідділом освіти Залокоцьким Іваном Карповичем ( у нього була тривала хвороба). Але наполегливість директора заводу долала всі бар’єри. Школа була успішно збудована.
До цього у с. Мартинівка діяла початкова школа (1-4 класи), а у 5 клас діти ходили до Межирівської середньої школи. Початкова школа була відкрита в 1923 році на місці корчми, неподалік пам’ятника Леніну. Кожного дня під веселу музику, яка лунала з гучномовця, що був розташований в центрі села, діти сходилися з усіх навколишніх сіл, тому що це була одна з перших шкіл в районі. Також з архівних джерел довідуємося про хату-читальню, яка діяла з 1923 року . З 1930 до 1938 року директором школи був Чорноус Олександр Миколайович. Він був репресований в 1938 році за «участь в антирадянській націоналістичній повстанській організації». В роки німецької окупації школа зазнала значних збитків на суму 54665 крб. Після війни директором школи працювала Шашко Лідія Олександрівна, учителі: Бецун Олександр Павлович, Рейтаровська Поліна Гнатівна, Савуляк Марія Григорівна.
У серпні 1975 року в новозбудовану школу директором призначається Бевз Іван Іванович, який на той час працював учителем математики та фізики Демидівської середньої школи. Тодішній заввідділом освіти Антонюк Михайло Петрович (призначений на посаду у липні 1975 року) з трьох кандидатур, що розглядалися на посаду директора Мартинівської школи, зупинився на особі Бевза І.І., зумів відстояти його в партійних органах, які цієї кандидатури не підтримували, в тому числі особисто перший секретар Жмеринського райкому партії Алексеєв Д.П. Це було пов’язано з тим, що після роботи секретарем Жмеринського райкому комсомолу Іван Іванович відмовився працювати у партійних органах, що тоді розглядалося як не благодійність особи. Однак за наполяганням Антонюка М.П., рекомендований на посаду директора школи Бевз І.І., проходить успішно співбесіди у завідуючого обласним відділом освіти Костюка П.М. та у секретаря обкому партії Чухрія М.І.
Коли збудували середню школу в Мартинівці, постало питання про закриття початкової школи в селі та середньої в Межирові, який на той час занепадав ( для прикладу в 1974 році народилося 4 дітей). Якщо закриття початкової школи у С. Мартинівка відбулося безболісно (з трьох тодішніх педагогів одна пішла на пенсію, одну залишили у новій школі, а одного педагога перевели в Сербинівську школу), то закриття школи в с. Межирів проходило досить бурхливо. Хоча село занепадало, його переводили до різних колгоспів та різних сільських рад, але громада досить боляче зустріла пропозицію про закриття школи. Після кількаразових зустрічей було вирішено: діти з Межирова до Мартинівки будуть підвозитися колгоспним автобусом, педагоги школи будуть працевлаштовані в Мартинівці, а для дітей з навколишніх сіл, що приходять у старшу школу, буде відкрито пришкільний інтернат. Хоча попередньо задумувалося, що ряд працівників з Межирова у нову школу не братимуть, бо тривалий час вони збурювали колектив своїми скаргами, а також діями, які демонстрували не кращі моральні якості. А це в кінці кінців приводило до частої зміни керівництва навчального закладу. Саме тому в 1975 році в колективі було 5 осіб, які в свій час були директорами у Межирові: Маремуха П.І., Козуб Г.Н., Воробій М.П., Семенова Н.Х., Плакилюк В.С.
У перший рік поріг нововведеної школи переступили 262 учні, у світ знань їх повів педагогічний колектив у складі 31 чоловік. Заступником директора школи було призначено Петруніна Миколу Володимировича з м. Жмеринка, новостворену партійну організацію у школі очолив військовий керівник Ніконов Микола Васильович. З с. Межирова дітей підвозив автобус рівського колгоспу ім. Дзиржинського, де головою був Макогон М.Ф. , а з сіл Рів, Біликівці, Лопатинці до старшої школи учні підвозилися рейсовим автобусом, про що була угода з автопарком. З вересня 1975 року, як і обіцялося, при школі почав діяти пришкільний інтернат на 45 місць, у якому учні старших класів проживали постійно. Режим діяльності школи був шестиденний, всі учні від 1 по 8 клас зараховувалися до ГПД, тому школа мала статус саме школи з продовженим днем навчання. Всі школярі на базі шкільного харчоблоку харчувалися двічі на день, а в інтернаті – тричі. Всі витрати по харчуванню ніс державний бюджет. Ще один важливий факт початкового етапу роботи школи. Весь вересень місяць 1975 року кожного робочого дня у школу приїздила інспектор обласного відділу освіти Іщук Євгенія Миколаївна. Вона була настільки знервована чварами у Межирівській школі, що дуже не хотіла їх перенесення у нову школу. Її чоловік стареньким «Запорожцем» щоранку до 8.00 привозив, а після 17.00 год. віз назад до Вінниці. Вона відвідувала уроки, заняття в ГПД, класні години, обіди школярів, директорські п’ятихвилинки тощо. Радила, зауважувала, наставляла… В кінці вересня провела нараду, сказавши, що вірить у новий колектив та його директора і впевнена, що по скаргах вона сюди не приїде. Так і сталося: жодної скарги на роботу адміністрації, колективу за межі навчального закладу не поступало багато років, бо вдалося спрямувати зусилля педагогів на вирішення проблем навчально – виховного процесу.
Школа постійно розвивалася, модернізувалась навчальна база, втілювались нові ідеї, апробувалися різні методичні надбання, що за кілька років визначило провідне місце навчального закладу інших у районі та м. Жмеринка, бо відділ освіти був один.
Значну роль у створенні умов роботи школи здійснив учитель трудового навчання, завгосп по сумісництву Шматлай Василь Борисович. Саме за його наполегливості та вдумливому підході у перші роки було обладнано актовий зал школи, побудовано великий підвал, зведено споруди тиру, гаражів, господарських приміщень, створено кабінети обслуговуючої праці, механізації, цивільного захисту. На будівництві працювали і вчителі, і учні-старшокласники. При сприянні Рівського сільського голови (куди відносилося с.Мартинівка) Співака Ю.В. та голови колгоспу Макогона М.А. була виділена земля під навчально-дослідні ділянки, а також поле для вирощування городини. Дружина голови колгоспу Ольга Григорівна, вчителька біології, розгорнула змістовну дослідницьку роботу. Результати роботи юннатів були відзначені на виставці народного господарства у м. Києві. А їдальня школи отримувала значні врожаї для харчування учнів.
В дусі часу 70-80-х років минулого століття вдалих напрацювань досягли вчителька російської мови та літератури Могильова Надія Матвіївна, військовий керівник Ніконов Микола Васильович, вчителька математики Власенко Лідія Павлівна, вчителька англійської мови Андрущенко Поліна Федорівна, вчителька української мови та літератури Молдован Валентина Володимирівна, класоводи Кузьменко Ніна Василівна, Гончаренко Марія Петрівна, вчителька малювання Воробій Неля Іванівна та інші.
Так у кінці 70-х років школа визнається базовою в області по здійсненню військово-патріотичного виховання. Як наслідок проведеної роботи у листопаді 1979 року було проведено Всеукраїнський семінар інспекторів обласних відділів освіти, що відповідали за наслідки цієї ланки діяльності, які вивчали досвід школи.
У першій половині 80-х років обласний відділ освіти узагальнив та поширив досвід ведення трудового виховання у школі, зокрема, роботу шкільної виробничої бригади, шкільної ферми, на якій щорічно підгодовувалися 5-7 бичків великої рогатої худоби. Школа втілила господарський механізм, мала рахунок у банку, за рахунок чого учні школи в екскурсіях побували в багатьох куточках Радянського Союзу – від Бреста до Волгограда, від Ленінграда і Риги до Одеси і Криму. Першим у районі колектив розпочав з 1986 року навчання дітей з шестирічного віку, досвід такої роботи був узагальнений Вінницьким інститутом післядипломної освіти учителів, поширився на більшість навчальних закладів району.
Навчальну діяльність школи спрямували заступники директора школи. На цій посаді перебували: Петрунін М.В. – 1975-1977рр., Семенова Р.Х. – 1977-1980рр., Сорочук Н.Л. – 1980-1982, 1988-1989,1997-1999рр., Молдован В.В. – 1982-1988рр., Свиридова В.О. – 1989-1995рр., Свирида З.В. – 1995-1997рр., з 1999 по даний час Кабалюк О.І.
Багато уваги колектив приділяв створенню безпечних, зручних умов перебування дітей у школі, наповненню бази навчання,зокрема, оформленню та вдосконаленню предметних кабінетів, вдумливо створеного естетичного середовища у школі. У цьому значні зусилля виявила учителька малювання Воробій Неля Іванівна, чимало педагогів, що завідували і завідують навчальними кабінетами, які на даний час мають зразкове оформлення, підтверджують це на щорічному об’їзді шкіл комісією відділу овіти та райдержадміністрації.
Поступово розширювалися, оновлювалася навколо шкільна територія. Так, як недобудоване приміщення довго не вводилося в дію, то були поряд садиби, городи. З часом перед школою було демонтовано три хати, на місці однієї з них у 1988 році зведено пам’ятник життелям села, що не повернулися з фронтів Другої світової війни, а перед цим по 35-річчя Пермоги відкрито в школі Зал слави. Розширено також навколо шкільну територію, висаджено чимало дерев, що її прикрасили.
Починаючи з кінця 80-х років поступово падає загальне число школярів. Якщо ще у 1991 році їх було 190, то у 2001-167, а у 2011-140. У 2016 році у школі 119 дітей. Це при тому, що крім Межирова, була закрита школа у с. Лопатинці (2009р.), а також частина учнів приходила з сіл Біликівці та Рів.
У перехідні 90-ті роки колектив практично виживав, бо були періоди коли зарплати не давали по 6-7 місяців, люди займалися бартером, торгівлею, поїздками до Польщі, Росії. «Згоріли» й шкільні кошти, після того, як «згорів» банк «Україна». З прийняттям Бюджетного кодексу школа перестала вести господарський механізм, бо фінансування повинно бути лише з державного бюджету. Розпочалося звернення до родин учнів, базовиків за допомогою у виживанні навчального закладу. Тодішній директор спиртового заводу Боровський Володимир Володимирович, генеральний директор обласного об’єднання спиртової промисловості виходець з Мартинівки Шаповалюк Микола Іванович як могли підтримували школу. Так у 1991 році, кооперувавши кошти, здійснили зовнішнє оштукатурення корпусу школи; у 1994 році підприємство придбало для навчального закладу перший комп’ютерний клас, згодом спеціалісти заводу повністю переобладнали систему опалення в школі. Однак економічна криза фактично зупинила виробництво, завод тепер не може допомагати школі.
Сам Володимир Володимирович тривалий час очолював батьківський комітет школи, був учасником багатьох справ у школі, надавав багатьом випускникам цільові направлення на навчання до Київського університету харчових технологій, виплачуючи студентам заводські стипендії.
Зусиллями Боровського і Шаповалюка у 90-х роках вдається побудувати два багатоквартирні будинки, в яких чимало педагогів отримали житло, а це був шлях до стабілізації колективу, різкого зменшення текучості кадрів.
У 80-ті роки школа активно здійснювала виробничо-професійну підготовку випускників старшої школи. Юнаки оволодівали професією механізатора-тракториста, а дівчата – продавці в торгівлі. Всі вони складали кваліфікаційні екзамени та отримували посвідчення діючого зразка. У школі в наявності було три трактори. Вантажний автомобіль, причіпний інвентар, оформлений клас виробничого навчання для трактористів та кімната для продавців. Заняття вели вчитель та інструктор з механізації, працівники Мартинівського сільпо з продавцями.
Розпад колгоспів,обмеження фінансування на пришкільний гуртожиток дуже загострило проблему підвозу учнів до школи. Адміністрація школи спільно з відділом освіти звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням допомоги у питанні підвозу школярів. У 1996 році школа отримала автобус ПАС на 31 місце, яким до 2005 року підвозила учнів. У 2004 році школа отримала новий автобус Еталон на 24 місця, а старий передали в Курилівці. З посиленням вимог до транспортування дітей, з закриттям школи у Лопатинцях відділ освіти знайшов можливість у 2011 році придбати школі ще один автобус Еталон, чим було знято проблему доставку дітей вчасно до школи.
На даний час до школи підвозиться щоденно 60 учнів та ще 10 з Біликовець три дні, коли діє освітній округ. З 2016 року школа визнана опорною в районі. Методично освітній округ школи об’єднав 10 суб’єктів: 8 шкіл різного типу та 2 дошкільних заклади, які проводять атестацію вчителів, засідання педради, засідання предметних методичних об’єднань, взаємовідвідування уроків, обмін досвідом педагогічної діяльності.
В останнє десятиліття колектив школи спрямовано здійснює розвиток творчих здібностей школярів, реалізовуючи шкільну цільову програму. Це дало можливість розкритися багатьом школярам через участь в олімпіадах, конкурсах, дослідженнях. З 1999 року діє хореографічна студія «Чарівниця» (керівник Мельник О.А.). Широке коло дітей залучено до художньої самодіяльності (керівник Плахотнюк В.Л.). Вдумливо організовують дітей до предметних олімпіад педагоги : Габрик Н.В., Кабалюк О.І., Веренько Н.М., Сапожнік Р.М. та інші. Особливо вдало виступають творчі об’єднання учнів: агітбригади «Торнадо», «Імунітет», «Фенікс» (керівники Шаповалюк Г.І., Кабалюк О.І.) на районному та обласному рівні. Команда «Торнадо», як переможець обласного етапу, у 2016 році успішно виступила на Всеукраїнському фестивалі.
За наслідками рейтингу навчальних закладів району колектив школи за останні 14 років займав тільки призові місця, двічі заносився на районну дошку пошани, у 2008 році атестований з відзнакою. За період діяльності Мартинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів випустила 566 учнів, з них 31 золотий медаліст і 26 - срібних.